Після минулорічної мандрівки каналами Словаччини та Чехії, я просто з нетерпінням чекав повтору. Цього року знову запланували поїхати на Травневі, так як це традиційно 2 тижні вихідних та справжнє свято весни після такої довгої та тяжкої зими.
Почали збирати інформацію та документи; я сфотографувався вже, навіть)). Але не судилося, і через недостатню кількість бажаючих поїздка не відбулася. Тоді я не особливо засмутився, але все ж з часом почав усвідомлювати, що я знову вляпався в проблему якої намагався уникати та успішно уникав останні роки. Це один з тих кількох серйозних недоліків каякінгу: залежність від людей - яким би крутим чи багатим ти не був, а сам не поплаваєш. В мене так завжди, наче впорався з проблемою, перестав думати про неї, і тут на тобі – рецидив ))
Все ж вирішили зробити ще одну спробу цього літа. І вона виявилася успішною. Їй передувало кілька цікавих епізодів, збігів та маніпуляцій, завдяки яким дехто отримав мультивізи, а дехто – ні)) В іншому все як завжди: документи, візи, підготовка, покупки, збори.
А от не як завжди було те, що в день виїзду наші друзі Аня та Сашан святкували весілля. І ми, замість того щоб пакуватися та прив’язуватися, поїхали на свято.
Це було найкраще весілля, що я пам’ятаю. Особливо сподобався формат: все вільно, не напряжно, без метушні, зайвих ритуалів, тамади і баяна, легко та невимушено. Було не багато людей, все відбувалося на воді, красива квіткова арка з вплетеними веслами, дійсно веселі конкурси. Коротко кажучи: молодята готували весілля для себе, це і зробило його таким класним. Кома підготував супер позитивне, смішне та неймовірно романтичне весільне відео.
Аня та Сашко, дякую вам! Було просто шикарно!
Отак біля 23-00, прямо з весілля ми вирушили в довгий шлях.
Спекотний день, півдня на роботі, збори, свято, конкурси на воді, сонце та смачна їжа зробили свою справу - спати в дорозі хотілося страшенно. Але завдяки цьому, особисто для мене, дорога пройшла дуже швидко: спиш, потім за кермо, потім знову спиш, прокидаєшся десь на заправці, дивишся яких номерів на автомобілях найбільше та в якій валюті ціни, так робиш висновок в якій країні знаходишся, і далі спати, а потім знову за кермо. Дорога дійсно пройшла швидко. Не порозумілися з прикордонниками і простояли зайвих 2 години на кордоні.
Проте вже пізно ввечері наступного дня ми ставили намети в кемпінгу на каналі Троя в Празі, сам канал був вимкненим на ніч.
За кілька днів до нашого приїзду на іншому слаломному “курорті” Чехії відбулися юнацькі змагання і багато збірних, користуючись можливістю, лишилися потренуватися ще і в Празі. Тому канал дуже вільним не бував ніколи, постійно тренувалася одна а то і дві збірних одночасно. Але то і мінус і плюс: можна “списувати” малюнки траси та вправи, що вони роблять, а то і прямо з ними тренуватися. А ще, це хороший шанс подивитися на рівні юнацьких збірних різних країн. Та і не нудно ніколи: завжди можна взяти горнятко чаю, пройти 50 метрів і з трибуни спостерігати юних роботів.
Кілька разів пересіклися на воді з діючим чемпіоном світу Ваврінецем Храділеком. Цього року в нього особливо гарний човен )) Показав йому кілька своїх мувів, він показав кілька своїх )) Все по-братскі )
А так то тренування, як тренування, що тут розповідати. Прохолодна вода трохи компенсовувала задуху та спеку. Вранці та ввечері тренуватися, ясна річ, краще, але якраз опівдні канал був найбільш вільним. З погодою, я вважаю, нам дуже пощастило.
За день до виїзду згадав, що маю в Німеччині знайомих. Подивився карту, так як з бундес географією зовсім не знайомий. Виявилося, що Дрезден знаходиться всього за 150 км від Праги, а там я маю хорошу подругу. До того ж не так давно прочитав книгу про бомбардування Дрездену, і цікаво було подивитися як зараз виглядає повністю зруйноване під час Другої Світової місто. До того ж поїхати кудись з метою всяко прикольніше, ніж просто так тинятися.
Електричка їде трохи більше двох годин. В місті вешталися, говорили, дивилися архітектуру, пили пиво. Оглянули старе місто та нові райони зі студмістечками. Молодь в цих нових районах мені здалася дуже маргінальною, але не так як в нас. Не зрозумів в чому різниця, просто вони маргінальні по-іншому. Може в них навіть в маргінальності дисципліна, не
знаю )) Дуже круто отак зустрічати старих друзів за багато кілометрів та років від місць активної дружби.
Вся поїздка «від дверей до дверей» зайняла годин 10, вранці того дня ще й потренуватися вийшло.
Щоб урізноманітнити тренування, як і планували ще до поїздки, наступного дня поїхали до Платлінгу, на найкращу бочку Європи, на думку багатьох. З нами поїхав новий знайомий – Олексій «Самурай» Жданко з Пітеру, що привіз на збори дитячу команду з Росії.
Напередодні подивилися, що рівень води там оптимально-високий)) По дорозі зупинилися в невеликому місті щоб зробити покупки. Таке маленьке, приємне, чепурне містечко, з широкими вулицями, заправкою та великим супермаркетом. Подумав тоді «При всій цій чистоті та розкоші, чи круто тут насправді жити? А може через 3 місяці від нудьги на стіни полізеш? І ніякий Платлінг не допоможе. Хто зна...». Приїхали вночі, там вже спали 2 хлопці просто неба. Як виявилося вранці: обидва каноїсти.
Вода ще й вранці прибувала. Виявилося, що її і правда багато. Але плейспот вразив масштабами та незвичайністю. Бочка довжиною метрів 60 це - круто!! Місця всім вистачає. З іншого берегу каталися серфери на дошках. Вони значно змінили свій образ в моїй голові: першого дня було не особливо спекотно і вода була прохолодна, так що ми каталися в куртках, а дехто з серферів катався в самих лише шортах! Це ще і при тому, що їм потрібно лежати в уловах в воді чекаючи своєї черги! Мужики!
На плейспоті, як завжди, кожен вчив своє: хтось заходити в бочку, хтось виходити, хтось серфити, хтось робити спіни, а хтось – лупи. Не знаю чому, але тут прогрес у всіх значно наочніший а ніж в слаломі, і дехто навіть всього за два дні відчутно прокачався.
Кирилу дуже додала мотивації кіска-серфер: тільки вона з”являлася на іншому боці бочки, так його з бочки не виженеш, та і чергового тренування він чекав з нетерпінням. Треба нам в Києві з каякінгом теж якимось чином таку ж мотивацію налаштувати. Результати всім гарантовані ))
Дуже жаль, що нам не пощастило з водою і не вийшло насолодитися обіцяною луп-машиною. Але в будь-якому випадку було дуже круто. Як сказав Антон, за настроєм та форматом, місце дуже схоже на ХБ, от тільки замість піцерійки в Комсомольському там величезний торговий центр з мільйоном сортів пива та смачною кухнею. Кількість сортів пива, звичайно ж, шокувала!
Ну а тепер звичайно ж головне – думки та висновки, бо як не крути, а в режимі інтенсивних тренувань дуже зручно думати абстрактні думки, наприклад про людей, про життя, про майбутнє, про глобальні проблеми, аналізувати і планувати. Тепер я не сумніваюся: хочеш подумати – їдь на збори ))
Не буду капітанити про користь та задоволення від слалому, про фрістайл та про поєднання каякерських дисциплін. Так само як і про красу Праги.
Дивлячись на всі ці дитячо-юнацькі збірні, змушений визнати, що мені потрібен тренер…. така от жорстока очевидна правда ))
Один тиждень на тренування – це дуже мало. Справа не в далекій дорозі, а в тому, що тижня просто мало. Але чи буду я ще їздити на тиждень? – Буду, якщо не буде кращого варіанту.
Про користь каякінгу на рівній воді. Ідея та формат поїздки родилися на Першому Київському Каяк Марафоні. Прямо на гонці (не думаєте ж ви, що ми так невдало виступили без причин? )) ). Отже все це відбулося завдяки флетвотер каякінгу, і як мінімум за це його варто поважати )) Флетвотер розвиває вайтвотер )
Про поліетилен. Вважаю, що ВСІ мають зробити так, щоб це була остання поїздка на канали на поліетилені. Це на совісті особисто кожного.
Про переїзди. Платлінг – крутий. І Троя – крута. Відвідати кілька крутих місць це – добре. Але тижня мало навіть для одного з них, і це зовсім не той термін щоб відпочивати за допомогою зміни активності. По тижню – ще можливо. Але менше, думаю, що не варто. Це називається «Однією сракою по всіх базарах». До того ж, нєфіг стомлюватися за один тиждень ))
Про підготовку. Приємно здивував фізичний рівень. На відміну від минулого разу, не боліли плечі, спина та зв’язки на руках. Була втома звичайно, але не так як тоді. Тіло нормально вивозило 2 тренування. Може це якраз тому, що минулого року був тренер.
Познайомилися з і ще однією хорошою людиною, Олексієм. Адже хороших знайомих, а тим паче друзів, забагато не буває.
Побачили хазяїна та виробництво Galasport. Такого десь і очікував )
Знову, курва, не подивився Прагу, не випив пива і не погуляв містом стільки, як хотів. Тепер то точно знаю, що продуктивні тренування не реально поєднати з «пізнанням околиць». Зараз для мене точно не реально. Прага - ще одне місце до нескінченного переліку «Куди поїхати без човна».
Про життя. Про зусилля, тактики, досягнення, долю, карму неміряно всього написано та сказано, і, що головне, багато навіть протилежного. За поїздку я побачив те, що остаточно переконало мене в тому, що все в житті дається на шару та без зусиль. Потрібно задовольнити тільки одну вимогу. Є багато формулювань цієї вимоги, але мені подобається така: «Треба жити по серцю». От тоді все і буде просто та на шару. Про те, що треба жити по серцю написано багато, а от хоч хтось би написав не те, що інструкцію, а хоча б трішечки чітких порад)) Але щоб цьому навчитися, мабуть, треба не один місяць чи рік провести на тренувальних зборах, де про життя так легко думається))
Про щастя та розвиток. Усвідомив ще таку штуку. От всі пишуть, що для того щоб почуватися щасливим просто необхідно любити себе таким, як ти є. Абсолютно згоден. Хоча от як тільки починаєш любити себе таким як є, то перестаєш нормально розвиватися. Але, з іншого боку, коли ставиш метою інтенсивний розвиток, то постійно не задоволений собою та результатами, бо при досягненні чогось, одразу посуваєш планку вище. Знизити темп розвитку та «апетит» допомагає, але лише трішки та тимчасово. Отак виходить, що для щастя комусь просто необхідний розвиток, але по-суті щастя та розвиток стоять “по різні боки барикад”. І де тут компроміс?...
Всі учні – великі молодці! Олексій, думаю, став значно більше розуміти “про воду” та про “слалом”, показував стабільний сьорф та перші свідомі спіни в бочці. Макс на трасі встигав витріщатися та дарувати свої фірмові посмішки дівчатам-ролершам, що розсікали вздовж каналу чи попивали прохолодні напої на трибунах під час відпочинку. Оленка успішно перемагала страх, мочила слаломістів в уловах і стабільно серфила. Вова справлявся зі своїм гігантським кораблем в тому малесенькому канальчику і навчився стабільно заходити в бочку та серфити. Думаю, це все завдяки тому, що він ні на мить не втрачає почуття гумору. Алла - супер молодець, крім “спортивних” успіхів хочу підкреслити те, на скільки вона все швидко робить: перша переодягнена, перша на воді, перша допиває пиво)), не тупить і не дрочить! Це 5! Кирил схоже сильно запав на фрістайл і ми можемо його втратити. Чувак, в слаломі та в сплаві теж є хороші дєвочки )) до того ж, ще одного фрістайлера ми не переживемо ))
Від поїздки я особисто просто в захваті!
Дякую вам, Друзі, за компанію, радість та емоції!
Дякуючи Самураєві, мені нарешті приїхали шмоточки. Якісні та яскраві!
Источник http://kievkayaks.com
